Леонід Биков – актор, якого любили всі

Леонід Федорович Биков народився 12 грудня 1928, 

с. Знаменське (нині у складі смт. Черкаське), Слов'янський район.

Закінчив акторський факультет Харківського державного театрального інституту (курс Д. Антоновича). У кінематографі дебютував у фільмах «Переможці» (1952), який не вийшов на екрани, та «Доля Марини» (1953).

Леонід Биков — лауреат Всесоюзного кінофестивалю в номінаціях «Перші премії за художні фільми» та «Найкраща чоловіча роль» за 1974 рік, Лауреат державної премії УРСР (1977) тощо. 2001 року в Києві було відкрито пам'ятник Військовим льотчикам, зразком для скульптури якого став кінообраз Леоніда Бикова. На честь Бикова названа одна з вулиць Києва та астероїд.

У 1929 році батьки переїхали до Краматорська (селище Жовтневе). У 1936 році сім'я переїхала на нове місце проживання — район «Прокатчики». В цьому ж році він поступив до першого класу школи № 6. Трохи пізніше навчався у 11-й школі до 1941 року. Під час Другої світової війни у жовтні 1941 року разом із сім'єю був евакуйований до м. Барнаул. Після повернення до Краматорська поступив до машино-будівельного технікуму, де вчився у 1944—1945 роках, але не закінчив його. У 1945—1946 роках навчався у школі робочої молоді. Останній 10 клас закінчував у середній школі № 6, яку закінчив у 1947 році. Беручи участь у самодіяльності, він уперше вийшов на сцену місцевого будинку культури імені Леніна.

Змалку Биков мріяв про авіацію і двічі поступав до льотних училищ. Перший раз — в Ойрот-Турі (в 1943 році), куди в 1942 році було евакуйовано другу Ленінградську спецшколу військових льотчиків, але туди його не взяли (можливо через стан здоров'я). Другий раз — у Кривому Розі у 1945 році в льотне училище, але і тут не вдалося вчитись, можливо через фальсифікацію документів.

В школу акторів у Києві його не прийняли, адже на той час (1946 рік) він ще не мав атестату про середню освіту, але наступного року Биков поступив на українське відділення акторського факультету Харківського театрального інституту, який закінчив у 1951 році. У 1951-1960 роках — він актор Харківського державного академічного театру імені Т. Шевченка. У театрі починається його акторська кар'єра. Роль матроса Паллади у виставі «Загибель ескадри» стала дебютною на театральній сцені. Потім (1952) була роль Павки Корчагіна у «Як гартувалась сталь», Москатель у комедії «З коханням не жартують». Биков на сцені театру зіграв понад 20 ролей — головних, другорядних і навіть без слів («Не називаючи прізвищ», «Роки блукань», «Людина шукає щастя», «Вулиця трьох солов'їв, 17», «Коли цвіте акація», «В пошуках радості» тощо).

У 1960—1969 роках — актор і режисер кіностудії «Ленфільм», з 1969 — актор і режисер кіностудії імені Довженка. Автор сценарію сатиричного кіножурналу «Ґніт».

У кіно свою першу роль він зіграв у 1952 році на «Ленфільмі» в фільмі «Переможці», потім зіграв Сашка у фільмі Київської студії «Доля Марини». Наступну роль він отримав у фільмі «Приборкувачка тигрів», де зіграв Петю Мокіна. У 1955 році — головна роль у фільмі «Максим Перепелиця».

У числі найліпших ролей Леоніда Бикова в кіно можна назвати Богатирьова («Дорога моя людина», 1958), Акішина («Добровольці», 1958), танкіста («Травневі зірки», 1959), Альошки («Альошкіна любов», 1960), Гаркуші («На семи вітрах», 1962).

Наприкінці 60-х років разом з Євгеном Онопрієнком і Олександром Сацьким створено сценарій фільму про льотчиків, який довго не пропускала цензура, через його «негероїчність». Після довгого очікування в 1973 році, Биков зняв таки «В бій ідуть лише „старі“». У цій картині актор зіграв головну роль, прототипом якої став цілий ряд славетних льотчиків Великої вітчизняної, і в першу чергу Віталій Попков.

У 1976 році знято ще один фільм — «Ати-бати, йшли солдати».

У 1978 році розпочалися зйомки фантастичного сатиричного фільму «Прибулець» за повістю Євгена Шатька «Прибулець-73». Биков виступив як автор сценарію, режисер та виконавець головної ролі інопланетянина Глоуза та колгоспника Юхима. У березні 1979 року вже відзнято дві частини фільму на кіноплівку і 5 квітня представлено суду критиків. Картину чекав успіх, але доля зруйнувала плани.

Леонід Биков трагічно загинув у автомобільній катастрофі на 47-му кілометрі траси «Мінськ-Київ» 11 квітня 1979 року. Биков повертався на своїй машині з дачі під Києвом. Попереду нього рухався трактор МТЗ-50 з культиватором, і з невідомих причин Биков вирішив його об'їхати, не переконавшись у безпеці обгону. І як тільки він став здійснювати обгін, побачив, що йому назустріч рухалася вантажівка ГАЗ-53. Биков почав гальмувати, автомобіль розвернуло на склизький трасі вліво на 90 градусів, однак уникнути зіткнення не вдалося. Вантажівка протягла «Волгу» Бикова приблизно 20 метрів… Похований Леонід Федорович Биков на Байковому кладовищі в Києві.

В ЦЬОМУ РОЦІ 25 РІЧНИЦЯ ДНЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

День Збройних Сил України — святковий день на честь ЗСУ. Встановлений постановою ВРУ 1993 рокУ, не є неробочим днем. Відзначається щорічно 6 грудня — в день ухвалення 1991 року закону України «Про Збройні Сили України».

Відзначається урочистою церемонією покладання квітів до могили Невідомого солдата, божественною літургією. У війську проходять урочисті збори, церемонія вручення державних нагород та святковий концерт. Ввечері програма свята, завершується святковим феєрверком у містах-героях та містах розташування керівних центрів українського війська.

За традицією, кожен рік президент України вітає всіх службовців української армії, відзначаючи значну роль цих людей у підтримці Україною свого незалежного статусу.

Щороку, починаючи з 2009 року до Дня Збройних сил України присуджуються дві премії імені Богдана Хмельницького за краще висвітлення військової тематики у творах літератури та мистецтва в розмірі 10 тис.гривень.

Цей день традиційно святкують 6 грудня.

Загальне професійне свято всіх українських військовослужбовців давно заслужило всенародну повагу і шану з боку офіційних державних структур усіх рівнів. Цей День приурочений до дати прийняття Закону незалежної України від 6-го грудня 1991-го року «Про Збройні Сили України». Саме свято — День Збройних Сил України було встановлено у 1993-му році постановою Верховної Ради України від 19-го жовтня № 3528-XII.

Не дивлячись на виниклі економічні та інші труднощі, які випали на долю нової незалежної української держави з розпадом Радянського Союзу, діючому складу українських військових вдалося не лише зберегти високий професіоналізм, боєготовність і хороші армійські традиції, але і стати однією з найсучасніших і боєздатних армій на пострадянському просторі. На сьогоднішній день сили українських миротворців широко затребувані всім світовим співтовариством, що свідчить і про високі технічні можливості, і про довіру до професійної підготовки військовослужбовців Збройних Сил України.

До складу української армії входять всі роди військ, які представлені Повітряними і Військово-морськими силами України, а також Сухопутними військами. У структуру Сухопутних військ входить армійська авіація і аеромобільні війська, механізовані і танкові війська, ракетні війська і артилерія, високомобільні десантні війська і Війська протиповітряної оборони. У структуру Повітряних сил включені винищувальна і штурмова авіація, розвідувальна, транспортна і бомбардувальна авіація, зенітно-ракетні та радіотехнічні війська.

Доблесть і честь солдатів і офіцерів — в цьому справжня сила будь-якої армії та українські військовослужбовці зберегли все це і примножили. Український воїн — надійний захисник, відданий патріот і людина, для якої честь, свобода і незалежність далеко не порожній звук.

У цей День ми приєднуємося до привітань на адресу наших славних військовослужбовців, ветеранів і новобранців, солдатів і офіцерів, генералів та адміралів, бажаємо їм міцного фізичного здоров'я, успіхів у бойовій та тактичній підготовці, надійних тилів, кохання і всіх благ! Божих благословень Вам і Вашим родинам! Зі святом! Загальне про

Українська арміє,

Тебе сьогодні славимо,

Здоров'я й днів безхмарних

Захисникам бажаємо!

ЗАХІД ДО ВШАНУВАННЯ ПАМ'ЯТІ 

ЖЕРТВ  ГОЛОДОМОРУ (1932 - 1933) 

Голодомо́р 1932—1933 років — геноцид українського народу, організований керівництвом ВКп (Б) та урядом СРСР у 1932-1933 роках шляхом створення штучного масового голоду,  що призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території  Української СРСР та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського союзу на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.
Спланована конфіскація врожаю зернових та усіх інших продуктів харчування у селян представниками радянської влади впродовж Голодомору 1932-33 років безпосередньо призвела до вбивства селян голодом у мільйонних масштабах, при цьому радянська влада мала значні запаси зерна в резервах та здійснювала його експорт за кордон під час Голодомору, забороняла та блокувала виїзд голодуючих поза межі України, відмовлялася приймати допомогу для голодуючих з-за кордону. Попри те, що дії представників сталінської влади, які спричинили смерть людей голодом, кваліфікувалися згідно з нормами тогочасного радянського кримінального законодавства як вбивство, причини цього масового злочину ніколи в СРСР не розслідувалися та ніхто з можновладців, причетних до злочину, не поніс покарання при тому, що навіть найвище керівництво СРСР, включаючи Сталіна, знало про факти загибелі людей від голоду.
Упродовж десятиліть масове вбивство людей штучним голодом не лише навмисно замовчувалося радянською владою, а й взагалі заборонялося про нього будь-де згадувати.

Вшанування пам'яті жертв

Офіційне вшанування пам'яті жертв Голодомору, в тому числі, визнання його геноцидом українського народу, розпочалося за ініціативи української діаспори у США та Канаді. Так, починаючи з 1983 року, в столиці канадської провінції Альберта місті Едмонтоні, в мерії міста щорічно проводиться відзначення річниці Голодомору. На офіційній частині заходу традиційно присутні мер міста й керівники провінції. Біля входу до мерії встановлений перший у світі пам'ятний знак на вшанування річниці Голодомору «Розірване кільце життя». У 1988 році Конгрес США, а в 1989 році — Міжнародна комісія юристів офіційно визнали голодомор 1932-33 років актом геноциду проти української нації. Четверта субота листопада в Україні визнана Днем пам'яті жертв голодоморів. Меморіальні заходи проводяться як в Україні, так і поза її межами. Щорічно, в цей день проводиться всеукраїнська акція «Запали свічку».
Найбільш монументальними серед пам'ятників жертвам Голодомору є меморіали у Києві та Харкові. Пам'ятники жертвам Голодомору встановлені також у Дніпропетровську, Одесі, Миколаєві, Кропивницькому, Луганську, Сумах, Черкасах, Коломиї та багатьох інших українських містах і селах. Закордоном пам'ятники встановлені у Едмонтоні, Калгарі, Вінніпегу та інших містах. Піднесення до Національного меморіалу пам'яті жертв Голодоморів символічних горщиків з зерном та свічками (лампадками), а також посадка кущів калини поблизу меморіалу є обов'язковим пунктом в протоколі офіційних візитів лідерів держав до Києва.
До 80-х роковин Голодомору в Україні 1932—1933 років в Гарвардському університеті підготують спеціальний атлас, який дозволить відобразити масштаби трагедії на картах.

Тема семінура: "Формування духовних цінностей українського патріота". Виступ бібліотекаря: Скряга Т.В Патріотичне виховання школярів через краєзнавчу діяльність шкільної бібліотеки.

виступ бібліотекаря Скряги Т.В.

Виховна година "Свято української вишиванки" 4-Б клас ЗОШ №24

екскурсія до літературно-етнографічної кімнати "Скарби"

Урочисте відкриття "Тижня української писемності та мови"

шкільні бібліотекарі

Памяти Чернобыля

В этом году исполняется 30 лет со дня взрыва Чернобыльской  Атомной Станции!

Авария на Чернобыльской АЭС — разрушение 26 апреля 1986 года четвёртого энергоблока Чернобыльской атомной электростанции, расположенной на территории Украинской ССР (ныне —Украина). Разрушение носило взрывной характер, реактор был полностью разрушен, и в окружающую среду было выброшено большое количество радиоактивных веществ. Авария расценивается как крупнейшая в своём роде за всю историю атомной энергетики, как по предполагаемому количеству погибших и пострадавших от её последствий людей, так и по экономическому ущербу. В течение первых трёх месяцев после аварии погиб 31 человек;отдалённые последствия облучения, выявленные за последующие 15 лет, стали причиной гибели от 60 до 80 человек. 134 человека перенесли лучевую болезнь той или иной степени тяжести. Более 115 тыс. человек из 30-километровой зоны были эвакуированы. Для ликвидации последствий были мобилизованы значительные ресурсы,более 600 тыс. человек участвовали в ликвидации последствий аварии.

В отличие от бомбардировок Хиросимы и Нагасаки, взрыв напоминал очень мощную «грязную бомбу» — основнымпоражающим фактором стало радиоактивное заражение.

Облако, образовавшееся от горящего реактора, разнесло различные радиоактивные материалы, и прежде всего радионуклиды иода и цезия, по большей части территории Европы. Наибольшие выпадения отмечались на значительных территориях в Советском Союзе, расположенных вблизи реактора и относящихся теперь к территориям Республики Беларусь, Российской Федерации и Украины.

Чернобыльская авария стала событием большого общественно-политического значения для СССР. Всё это наложило определённый отпечаток на ход расследования её причин. Подход к интерпретации фактов и обстоятельств аварии менялся с течением времени, и полностью единого мнения нет до сих пор.

У нашій школі був проведений рейд "Живи книго!"

День Святого Валентина 

     14 лютого у багатьох країнах світу відзначається День святого Валентина або День усіх закоханих. Вважається, що День святого Валентина існує вже більше 16 століть, але свята Любові відомі з ще більш ранніх часів - з часів стародавніх язичницьких культур.  В різних країнах свято відзначають по різному.
       Валентинів день в Англії та Шотландії в старовину супроводжувався таким звичаєм. Молоді люди клали до мішечка відповідну їхньому числу кількість квитків, з позначеними на них іменами молодих дівчат; потім кожен виймав один такий квиток. Дівчина, ім'я котрої діставалось таким чином молодій людині, ставала на наступний рік його «Валентиною», а він — її «Валентином». Це передбачало на цілий рік відносини між молодими людьми, подібні до тих, що, за описом середньовічних романів, були між лицарем та його «дамою серця» (скрізь супроводжував її, складав їй сонети, грав на лютні тощо). Про цей звичай згадує у своїй знаменитій пісні шекспірівськаОфелія. Ймовірно, він є ще дохристиянського походження. Ще донині Валентинів день в Шотландії та Англії дає молоді привід для різноманітних жартів та розваг.

     В Англії існувало повір'я, за яким перший чоловік, що його зустрічала дівчина 14 лютого, повинен був стати її Валентином — хотілося їй того чи ні. Але дівчата знайшли вихід із ситуації: цього дня вони гуляли з зав'язаними очима.

       Італійці у День Святого Валентина вважають своїм обов'язком дарувати коханим солодощі. В Італії цей день так і називають — «солодкий».

        Поляки цього дня відвідують Познань. Там, за повір'ям, лежать мощі Святого Валентина, а над головним престолом висить його чудодійна ікона. Поляки вірять, що проща до неї допомагає в любовних справах.

        Німці вважають Валентина покровителем психічно хворих, прикрашають в цей день всі лікарні червоними стрічками, а в каплицях проводять спеціальне Богослужіння.

        В Японії на День св. Валентина жінки і дівчата дарують чоловікам і хлопцям солодощі, переважно шоколад. Хоча це «свято закоханих» подарунки отримують не лише коханці, але й начальники чоловічої статі від підлеглих статі жіночої. Загалом, святкування не відрізняється від аналогічних у Європі чи Америці. День св. Валентина особливо поширений серед молоді. Літнє покоління сприймає його як чудернацьку примху «погано вихованого дітей та онуків» або як шкідливий імпортований звичайЗахідної цивілізації.

         Останніми роками День Святого Валентина набув і політичного звучання. Він був заборонений у Саудівській Аравії та Ірані. 2004 року радикальна група індуїстів «Шив Сена» демонстративно спалювала «валентинки» в Мумбаї.

Методичний семінар шкільних бібліотекарів «Інтерактивне читання, емоції, креатив, інтелект».

 В рамках літературно – мистецького фестивалю «ЧИТАКИ. ПИСАКИ. МАЛЮВАКИ.» 3 лютого 2016 року в Краматорській загальноосвітній школі  № 12 був проведений цікавий методичний семінар шкільних бібліотекарів «Інтерактивне читання, емоції, креатив, інтелект».

Почесними учасниками семінару були гості з західної України:

Кандидат педагогічних наук доцент кафедри української мови та методик викладання історико-філологічного факультету ПВНЗ «Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка С.Дем’янчука» голова Рівненської філії ЦДЛДЮ  член Ради ЦДЛДЮ Овдійчук Лілія Миколаївна.

Лауреат премії імені Максима Рильського, заступник Президента ЦДЛДЮ, перекладач (14 перекладених книг), поет (4 збірки поезій), директор і видавець видавництва «Джезва» м. Львів Трохим Наталія Георгіївна.

  

Бібліотекарі дізналися про найцікавіші і найновітніші форми роботи з інтерактивного читання, якими поділилася Лілія Миколаївна та обговорили твори сучасних українських письменників для юнацтва. Послухали проникливі вірші Наталії Георгіївни.

Відтепер шкільні бібліотекарі зможуть ширше упроваджувати інтерактивні та двомовні читання у практику діяльності.