Леонід Биков – актор, якого любили всі

Леонід Федорович Биков народився 12 грудня 1928, 

с. Знаменське (нині у складі смт. Черкаське), Слов'янський район.

Закінчив акторський факультет Харківського державного театрального інституту (курс Д. Антоновича). У кінематографі дебютував у фільмах «Переможці» (1952), який не вийшов на екрани, та «Доля Марини» (1953).

Леонід Биков — лауреат Всесоюзного кінофестивалю в номінаціях «Перші премії за художні фільми» та «Найкраща чоловіча роль» за 1974 рік, Лауреат державної премії УРСР (1977) тощо. 2001 року в Києві було відкрито пам'ятник Військовим льотчикам, зразком для скульптури якого став кінообраз Леоніда Бикова. На честь Бикова названа одна з вулиць Києва та астероїд.

У 1929 році батьки переїхали до Краматорська (селище Жовтневе). У 1936 році сім'я переїхала на нове місце проживання — район «Прокатчики». В цьому ж році він поступив до першого класу школи № 6. Трохи пізніше навчався у 11-й школі до 1941 року. Під час Другої світової війни у жовтні 1941 року разом із сім'єю був евакуйований до м. Барнаул. Після повернення до Краматорська поступив до машино-будівельного технікуму, де вчився у 1944—1945 роках, але не закінчив його. У 1945—1946 роках навчався у школі робочої молоді. Останній 10 клас закінчував у середній школі № 6, яку закінчив у 1947 році. Беручи участь у самодіяльності, він уперше вийшов на сцену місцевого будинку культури імені Леніна.

Змалку Биков мріяв про авіацію і двічі поступав до льотних училищ. Перший раз — в Ойрот-Турі (в 1943 році), куди в 1942 році було евакуйовано другу Ленінградську спецшколу військових льотчиків, але туди його не взяли (можливо через стан здоров'я). Другий раз — у Кривому Розі у 1945 році в льотне училище, але і тут не вдалося вчитись, можливо через фальсифікацію документів.

В школу акторів у Києві його не прийняли, адже на той час (1946 рік) він ще не мав атестату про середню освіту, але наступного року Биков поступив на українське відділення акторського факультету Харківського театрального інституту, який закінчив у 1951 році. У 1951-1960 роках — він актор Харківського державного академічного театру імені Т. Шевченка. У театрі починається його акторська кар'єра. Роль матроса Паллади у виставі «Загибель ескадри» стала дебютною на театральній сцені. Потім (1952) була роль Павки Корчагіна у «Як гартувалась сталь», Москатель у комедії «З коханням не жартують». Биков на сцені театру зіграв понад 20 ролей — головних, другорядних і навіть без слів («Не називаючи прізвищ», «Роки блукань», «Людина шукає щастя», «Вулиця трьох солов'їв, 17», «Коли цвіте акація», «В пошуках радості» тощо).

У 1960—1969 роках — актор і режисер кіностудії «Ленфільм», з 1969 — актор і режисер кіностудії імені Довженка. Автор сценарію сатиричного кіножурналу «Ґніт».

У кіно свою першу роль він зіграв у 1952 році на «Ленфільмі» в фільмі «Переможці», потім зіграв Сашка у фільмі Київської студії «Доля Марини». Наступну роль він отримав у фільмі «Приборкувачка тигрів», де зіграв Петю Мокіна. У 1955 році — головна роль у фільмі «Максим Перепелиця».

У числі найліпших ролей Леоніда Бикова в кіно можна назвати Богатирьова («Дорога моя людина», 1958), Акішина («Добровольці», 1958), танкіста («Травневі зірки», 1959), Альошки («Альошкіна любов», 1960), Гаркуші («На семи вітрах», 1962).

Наприкінці 60-х років разом з Євгеном Онопрієнком і Олександром Сацьким створено сценарій фільму про льотчиків, який довго не пропускала цензура, через його «негероїчність». Після довгого очікування в 1973 році, Биков зняв таки «В бій ідуть лише „старі“». У цій картині актор зіграв головну роль, прототипом якої став цілий ряд славетних льотчиків Великої вітчизняної, і в першу чергу Віталій Попков.

У 1976 році знято ще один фільм — «Ати-бати, йшли солдати».

У 1978 році розпочалися зйомки фантастичного сатиричного фільму «Прибулець» за повістю Євгена Шатька «Прибулець-73». Биков виступив як автор сценарію, режисер та виконавець головної ролі інопланетянина Глоуза та колгоспника Юхима. У березні 1979 року вже відзнято дві частини фільму на кіноплівку і 5 квітня представлено суду критиків. Картину чекав успіх, але доля зруйнувала плани.

Леонід Биков трагічно загинув у автомобільній катастрофі на 47-му кілометрі траси «Мінськ-Київ» 11 квітня 1979 року. Биков повертався на своїй машині з дачі під Києвом. Попереду нього рухався трактор МТЗ-50 з культиватором, і з невідомих причин Биков вирішив його об'їхати, не переконавшись у безпеці обгону. І як тільки він став здійснювати обгін, побачив, що йому назустріч рухалася вантажівка ГАЗ-53. Биков почав гальмувати, автомобіль розвернуло на склизький трасі вліво на 90 градусів, однак уникнути зіткнення не вдалося. Вантажівка протягла «Волгу» Бикова приблизно 20 метрів… Похований Леонід Федорович Биков на Байковому кладовищі в Києві.

В ЦЬОМУ РОЦІ 25 РІЧНИЦЯ ДНЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

День Збройних Сил України — святковий день на честь ЗСУ. Встановлений постановою ВРУ 1993 рокУ, не є неробочим днем. Відзначається щорічно 6 грудня — в день ухвалення 1991 року закону України «Про Збройні Сили України».

Відзначається урочистою церемонією покладання квітів до могили Невідомого солдата, божественною літургією. У війську проходять урочисті збори, церемонія вручення державних нагород та святковий концерт. Ввечері програма свята, завершується святковим феєрверком у містах-героях та містах розташування керівних центрів українського війська.

За традицією, кожен рік президент України вітає всіх службовців української армії, відзначаючи значну роль цих людей у підтримці Україною свого незалежного статусу.

Щороку, починаючи з 2009 року до Дня Збройних сил України присуджуються дві премії імені Богдана Хмельницького за краще висвітлення військової тематики у творах літератури та мистецтва в розмірі 10 тис.гривень.

Цей день традиційно святкують 6 грудня.

Загальне професійне свято всіх українських військовослужбовців давно заслужило всенародну повагу і шану з боку офіційних державних структур усіх рівнів. Цей День приурочений до дати прийняття Закону незалежної України від 6-го грудня 1991-го року «Про Збройні Сили України». Саме свято — День Збройних Сил України було встановлено у 1993-му році постановою Верховної Ради України від 19-го жовтня № 3528-XII.

Не дивлячись на виниклі економічні та інші труднощі, які випали на долю нової незалежної української держави з розпадом Радянського Союзу, діючому складу українських військових вдалося не лише зберегти високий професіоналізм, боєготовність і хороші армійські традиції, але і стати однією з найсучасніших і боєздатних армій на пострадянському просторі. На сьогоднішній день сили українських миротворців широко затребувані всім світовим співтовариством, що свідчить і про високі технічні можливості, і про довіру до професійної підготовки військовослужбовців Збройних Сил України.

До складу української армії входять всі роди військ, які представлені Повітряними і Військово-морськими силами України, а також Сухопутними військами. У структуру Сухопутних військ входить армійська авіація і аеромобільні війська, механізовані і танкові війська, ракетні війська і артилерія, високомобільні десантні війська і Війська протиповітряної оборони. У структуру Повітряних сил включені винищувальна і штурмова авіація, розвідувальна, транспортна і бомбардувальна авіація, зенітно-ракетні та радіотехнічні війська.

Доблесть і честь солдатів і офіцерів — в цьому справжня сила будь-якої армії та українські військовослужбовці зберегли все це і примножили. Український воїн — надійний захисник, відданий патріот і людина, для якої честь, свобода і незалежність далеко не порожній звук.

У цей День ми приєднуємося до привітань на адресу наших славних військовослужбовців, ветеранів і новобранців, солдатів і офіцерів, генералів та адміралів, бажаємо їм міцного фізичного здоров'я, успіхів у бойовій та тактичній підготовці, надійних тилів, кохання і всіх благ! Божих благословень Вам і Вашим родинам! Зі святом! Загальне про

Українська арміє,

Тебе сьогодні славимо,

Здоров'я й днів безхмарних

Захисникам бажаємо!